О, як то тяжко тим шляхом ходити…

О, як то тяжко тим шляхом ходити,широким, битим, курявою вкритим,де люде всї отарою здають ся,де не ростуть нї квіти, нї терни!Здалека вабить мріє те верхівля,що так палає золотим пожаром!Непереможно прагну я поставитьтам високо червону короговку,де й сам орел гнїзда не сьміє звить!..

Як порива мене палке бажанняпіти туди пісками, чагарами,послухати гірської пущі гомін,заглянути в таємную безодню,з потоками прудкими сперечатись,поміж льоди дістатись самоцьвітні,збудити в горах піснею луну!Проводарем хай служить короговка,нехай тримає на слизькій дорозї,аж поки на верхівлї не замає,змагаючись проти гірського вітру.

Коли-ж мене на пів дороги стріневажка лявіна і впаде, мов доля,на голову мою, тодї впаду яна снїг нагірний, мов на білу постїль…Хай по менї не плачуть смутні дзвони,хай засьпіває вільний, дзвінкий вітер,закрутить ся метелиця весела,і зароять ся снїжні зорі коломі з поцїлунками холодними закриютьменї палкі та необачні очі…