Contra spem spero!

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!Тож тепера весна золота!Чі то так у жалю, в голосінніПроминуть молодії літа?

 Ні, я хочу крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні́,Без надії таки сподіватись,Жити хочу! Геть думи сумні!

 Я на вбогім, сумнім перелозіБуду сіять барвисті квітки,Буду сіять квітки на морозі,Буду лить на них сльози гіркі.

 І від сліз тих горячих розтанеТа кора льодовая, міцна,Може, квіти зійдуть, і настанеЩе й для мене весела весна.

 Я на гору круту кремьянуюБуду камінь важкий підіймать,І, несу́чи вагу ту страшную,Буду пісню веселу співать.

 В довгу, темную нічку неви́днуНе стулю́ ні на хвильку очей.Все шукатиму зірку прові́дну,Ясну вла́дарку темних ночей.

 Я не дам сьому серденьку спати,Хоч кругом буде тьма та нудьга,Хоч я буду сама почувати,Що на груди вже смерть наляга.

Смерть наляже на груди важенько,Світ застеле суворая мгла,Але дужче забьється серде́нько, —Може, лютую смерть подола.

 Так! я буду крізь сльози сміятись,Серед лиха співати пісні,Без надії таки сподіватись,Буду жити! — Геть думи сумні!