Саул

…„І Дух Господний відступив від Саула і гнїтив його дух лукавий від Господа. …„І бувало, як тілько дух лукавий находив на Саула, брав Давид гусла і грав рукою своєю, і відпочивав Саул, і добре йому було, і відступав від нього дух лукавий. …„Як вернув ся Давид з перемоги над чужинцем… вийшли жінки, радіючи і промовляючи: переміг Саул з тисячами своїми, а Давид із тьмами своїми… І почав Саул підозрівати Давида від того дня і потім. І нападав дух лукавий від Бога на Саула і пророкував він посеред дому свого; Давид взяв ся рукою за гусла, як і що-дня, а спис був у руцї Сауловій. І взяв Саул списа і сказав: прибю Давида до стїни! І вхилив ся Давид від лиця його двічи…“ (Книга Царств I. гол. 16 стрічка 14—15; гол. 18, стр. 6—7, 9—11.)

Грай, хлопче, грай, нехай голосить арфа,хай плачуть струни, як жінки над гробом.Я сам себе оплакати не можу,бо слїз нема: Нехай ридає арфа,нехай я неоплаканим не згину.

Грай, хлопче, грай! нехай той голос арфизаглушить голоси в моєму серцї,ті голоси пророчі, неспокійнї…О! не на щастя став Саул пророком,Господь його карає віщим духом!Саул не знає страху серед бою —хто бачив, щоб його рука тремтїла?Хто бачив, як він блїдне й одступає?

Прийди-ж, поглянь на мене серед ночі,як я блукаю по своїх хоромах,безлюдних, темних і, здіймаю рукиі ними голову безумну закриваюі блїдну і тремчу і падаю до долу,і перед власними думками одступаюі власних слів жахаю ся пророчих…То не мої слова — то дух лукавийменї через мої уста віщує,що мушу я… Не слухай, хлопче, грай,не допусти, щоб знов я був пророком.

Грай хлопче, грай і не дивись на мене.Вони лагідні, тії чорні очи,але на днї я бачу щось вороже…За віщо ти ненавидиш мене?Що завинив тобі Саул безумний?— Не говори, не говори нїчого!Не я питав тебе, то дух лукавий.О, зачаруй його, заворожи!Безсильні проти його всї закляття,але музика має божу силу.

Не голосно, лагідно, нїжно грай,хай сьпів твій має силу, як струмочок,що тихо й нїжно точить твердий камінь.На серцї в мене кремінь — хай же сьпів твіййого підточить і в безодню скине,в безодню забуття…Мій любий хлопче,в той час, коли так солодко говоритьдо мене срібний бренькіт струн тонких,не вірю я нї голосам пророчим,нї тим ворожим поглядам твоїм.Хто грає так, ненавидить не може.Тай защо-б ти ненавидїв мене?Що значать всї славутні перемогипротив одного руху твоїх рук?Я тілько вмів людей перемагати,а ти самого духа переміг.

Чи заздрісно тобі на сю корону,сю багряницю, сеє берло? Хлопче,повір менї, без них я щасливійшимі кращим був в той час, як пас отарина батьківських зелених нолонинах.Не гнула ся моя висока постать,і не тьмарив ся мій веселий погляд,я простий був і думкою і серцем.Гай, гай! Чи міг же хто тодї подумать,що і Саул колись пророком стане?

Отак, так грай! Нехай бренить легеньколагідно арфа. Се-ж немов дзвіночкимоїх отар… Се мов гірські потоки…Я вже було й забув їх любий гомін.Тут у дворцї я чую иньші гуки,а в гори я виходжу лиш на бій;тодї не чутно гомону потоків —їх заглушає лютий брязкіт зброїі сурми військові…Ой, що за гук?На віщо ти ударив військової?Не хочу! Годї! Не вражай! Я знаю,за віщо ти ненавидиш мене.Ти згадуєш, що я був пастухомі став царем, а ти вівчар і досї.Ти згадуєш про свій славутний вчинок,як ти звалив працею філїстинця.Дитино ти, дитяча в тебе й зброя!Ти може хтїв улучить горобця,а дав Господь, що влучив Ґолїята.Ох, що за погляд! Мов з праці камінчик!Ти от за що ненавидиш мене:що ти менї не зброєю зподобавсь,а тілько арфою, що я тебе тримаюне тілько по неволї, бо ти самзаймаєш ся сьвятим огнем, як граєшперед царем безумним. Жаль тобітого, кого за ворога вважаєш.Я так тебе музикою твоєюскував, звязав не мов залїзним путом.Я царь не тілько тїла, а й душі,душі твоєї, ти, хлопя чорняве.І ти повстать не можеш проти мене!

Чого ти знов так дивиш ся на мене!Підступний погляд твій, немов отрута.Отрутою боротись проти мене,отрутою гадаєш? О, не діждеш!Гей, де мій спис? Прибю тебе до мура,Ехидно клята!…О моя дитино,чи се-ж я вбив тебе? Нї, нї, мій списне зачепив тебе… О, Боже правий,який-же я нещасний і безумний!Гей, ви, раби, візьміть сього сьпівця,надгородіть його, нехай іде до дому.Він більш не буде вже нїколи грати!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Він буде грати, але тут нїколи!Хиба тодї як сяде тут на тронї.

Адонаі! За що мене караєшпророчим духом і остатню пільгуостатню оборону відбираєш?Адонаі!Моя дитино люба!Мій хлопчику лагідний! Де ти, де ти?Невже мене нїхто не порятує?