Трагедія

(Товаришцї Л. Старицькій-Черняхівській.)

Чує лицар серед бою,що смертельна рана в грудях,стиснув панцера міцнїйше,аби кров затамувати.

Бачить з вежі гарна дама,що поблїд її коханий,що рукою стиснув груди, —посила до нього джуру:

— „Пане лицару, вас просятьзалишити бій крівавийхоч на ту малу часину,поки рану перевяжуть.

„Є у нас мнягкі завоїі бальзам на рану гойний,там на вежі біла постїльвже давно для вас готова.“

— „Любий джуро! щира дякатій, що шле тебе до мене,але я прийти не можуна запросини лагідні.

Як би я хоч на хвилинускинув сей залїзний панцер,кров би кинулась потокомі життя моє порвала-б.“

Бо й такі бувають рани,що нема на них бальзаму,що нема на них завоївокрім панцера твердого.

— „Ох, мій пане, ся відповідьзранить серце нїжній дамі.“— „Може має дама панцер, —хай його міцнїйше стисне…“