Хотіла б я уплисти за водою…

Хотїла-б я уплисти за водою,немов Офелїя, уквітчана, безумна.За мною в слїд плили-б мої піснї,хвилюючи, як та вода лагідна,все далї, далї…І вода помалумене-б у легкі хвилї загортала,і колихала-б, наче люба мрія,так тихо, тихо…Я-ж, така безвладна,дала-б себе нести і загортати,пливучи з тихим, ледве чутним сьпівом,спускаючись в блакитну, ясну водувсе глибше, глибше…Потім би на хвилїзостав ся тілько відгук невиразниймоїх пісень, мов спогад, що зникає,забутої баляди з давнїх часів, —в нїй щось було таке смутне, кріваве,та як згадати? Пісня та луналадавно, давно…А потім зник би й відгукі на водї ще-б колихались тількомої квітки, що не пішли зо мноюна дно ріки. Плили-б вони, аж покив яку сагу спокійну не прибилисьдо білих водяних лїлей, — там стали-б.Схиляли ся-б над сонною водоюберез плакучих нерухомі віти;у тихий захист вітер би не віяв;спускав ся-б тілько з неба на лїлеїі на квітки, що я безумна рвала,спокій, спокій…