РЕЙТИНГ

З видимого пізнавай невидиме.

Звикати до когось, від кого душа болізно відвертається, значить затуплювати свою душу на кошт...

Звір — твоя сила і твоя слабкість. Тримай його на припоні й ніколи не дозволяй йому взяти гору. Звір постійно ховається у присмерку свідомості. Досвідчений хижак завжди терпляче вичікує... Навіть якщо на те підуть десятиліття. Вичікує миті слабкості, коли ти перетворишся під час душевного потрясіння, емоційного збурення, чи коли жадаєш завдати болю, забрати життя, втрачаєш владу над власними почуттями... А він тільки підбурить. І тоді, коли не буде сили та бажання опиратися, Звір проковтне тебе і назавжди візьме гору.

Згаси у серці зло…

...здавалося, що одна з її найзвучніших струн урвалася.

…здається йому, що нема тих слів гострозолотих, щоб висловити теє, що твориться у його в душі, і хочеться йому сотворити щось надзвичайне, велике, щоб світ здригнувся, почувши; і розкрива він крила, і збирається він підлетіти широким махом до сонця, широким махом орловим, а в'ється долі, як гадюка, що їй наступлено на голову... І бачить він зорі, і кожна з них своїм світлом увіходить йому в душу, і навчає його слів незнаних і підійма його вгору... І знов сумніви й одчай беруть гору, і лам'ле він руки до болю, і стогне...

Здається мені, що з кожним кроком я відходжу все далі від «культурного» життя, що зосталося там за мною, за тісною стіною лісу, за глибокими проваллями долин. Вертаюся назад від нього, в глибину століть, тисячоліть. З шумливої галасливої гостини, повної всякої напруженої ненатуральності, вимушеності, нещирості вертаюся «до себе», «додому».

Здається, Толстой говорив, що найважче полюбити ближніх. Я думаю, що найважче їх же таки зненавидіти справжньою ненавистю. Тільки тут можна показати неабияку волю і, коли хочеш, відвагу...

Земля — могила, люди — мерці, що в невблаганній розпуці розривають свої давно зотлілі серця й метушаться в чорній ямі життя, як миші, віднімаючи одне в одного шмат хліба…

Земля — перехрестя реальностей.