Григорій Сковорода

… світло премудрості тоді входить у душу, коли людина два єства пізнає: тлінне й вічне.

Початок вічного відчуття залежить від того, щоб спершу пізнати самого себе, прозріти заховану у тілі своєму вічність і наче іскру у попелі своєму викопати.

Кожен народжений у цьому світі є мандрівник…

Ми сотворимо краще світло. Створимо день веселіший. Хай буде світло! І це було світло. Хай стане сонце і місяць! Хай стане і утвердиться! Хай світить навіки віків!

Що таке сонце, як не вогненне море?

Життя наше є море.

Кожен повинен пізнати свій нарід і в народі себе. Чи ти русин? - Будь ним. Чи ти лях? - Будь ляхом. Чи німець? - Німецтвуй. Чи француз? - Французуй. Чи татарин? - Татарствуй.

Любов же викликається любовʼю, яку породжує ласка і прихильність у поєднанні з чеснотою.

Ні про що не турбуватися, ні за що не переживати - значить не жити, а бути мертвим, адже турбота - рух душі, а життя - це рух.

Міцна і вічна любов виникає із спорідненості вічних душ, які змінюються доброчесністю тих, хто її гартує, а не тих, хто її руйнує.

Збери свої думки і в собі самому шукай справжніх благ. Копай всередині себе колодязь тієї води, яка зросить і твій дім і сусідські.

Правильно використав час той, хто пізнав, чого треба уникати і чого домагатися.

На майбутне ми надіємося, сучасним нехтуємо: ми прагнемо до того, чого немає, нехтуємо тим, що є, так, ніби те, що минає, може вернутись назад або напевно мусить здійснитися сподіване.

…чий злий дух нас вабить до підфарбованих красот цього світу?

Зверни увагу на море серця твого, твоїх помислів і зваж, який вітер піднімає хвилювання, що наражає на небезпеку човник душі твоєї.

…блаженство там, де приборкання пристрастей, а не їх відсутність.

Віра бачить Бога і сама божественна; щоб її досягти, додержуй міри в пильнуваннях і трудах і, набуваючи духовне, бережись, як би не згубити плотське, коли це плотське може тебе привести до кращого.

Властивість віри - помічати або розуміти, а чим більше хто помічає, тим більше плекає надії, а чим більше плекає надії, тим полумʼяніше любить, з радістю творить добро, безмежно і безмірно, наскільки це можливо.

...нам треба вправляти наші крила, щоб коли-небудь досягти тієї межі й мети, які вгамовують всяку спрагу...

Що полюбив, в те й перетворився.

...з усіх втрат, втрата часу найтяжча, та навіть одна мить цих ангельських така цінна, що перевищує все, що ми маємо, навіть себе самого настільки, наскільки час перевищує все, чим ми володіємо.

Хто не може чекати, той не здатен до великих справ.

Не за обличчя судіть, а за серце.

Без ядра горіх ніщо, так само, як і людина без серця.

З видимого пізнавай невидиме.

Світ ловив мене, та не спіймав.

Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.

Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю.

Не тіло, а душа є людиною.

Найбільша розкіш у світі - це розкіш людського спілкування.

Чим більше хто себе пізнає, тим вище сходить на Сіон миру.

Щастя твоє, і мир твій, і рай твій, і Бог твій є всередині тебе.

Любов складає світ.

Шукай себе всередині себе.

Серце є думок безодня.

Щастя наше всередині нас... Хай ніхто не очікує щастя ні від високих наук, ні від почесних посад, ні від достатку... Немає його ніде. Воно залежить від серця, серце від миру, мир від покликання, покликання від Бога.

Відібрати в душі сродну працю — означає позбавити її своєї поживи.

Поспішай повільно.

Думка є невидимою головою язика, насінням ділу, коренем тіла. Думка є невгамовний язик, неослабна пружина, безперервний рух, що рухає й носить на собі, наче зотлілу ризу, тлінний тілесний бруд, що прилип до своєї думки й зникає, наче тінь при яблуні.

…справжня ж сердечна насолода міститься у спорідненій праці.

Наша справа тільки пізнати себе й довідатися, для якої посади ми народилися й з ким водитися.

Багатством живиться тільки тіло, а душу звеселяє споріднена праця.

Чого хочеш, шукай, та не втрать миру.

Не дивись, що вище й нижче, що більш показне й не знатніше, багатше й бідніше, а виглядай те, що тобі споріднене. Раз уже сказано, що без спорідненості все ніщо...

Цілком мертва душа людська, яка не вдалася до свого природного діла, подібна до каламутної й смердючої води, закритої у тіснині. Я безнастанно говорив це молодим, щоб випробовували свою природу. Шкода, що заздалегідь батьки не карбують цього на серці своїм синам. Звідси-бо й буває, що військову роту веде той, хто повинен би сидіти в оркестрі.

Не проси дощу, за приказкою, проси врожаю: буває, що й дощ шкодить родючості.

І це-бо є бути щасливим, пізнати себе, або свою природу, взятися за свою Долю і перебувати зі сродною собі частиною із всезагальної повинності.

Що компас у кораблі, те Бог у людині. Компасна стрілка у корабельному серці — це таємний знак, закон, голова, око й корабельне царство.

Життя наше є мандри.

Бог подібний фонтану, що наповнює різні сосуди за їх ємністю. Над фонтаном надпис такий: «Нерівна всім рівність»... Менший сосуд менше має, але в тому і є рівний більшому, що рівно є повний.

Ти питаєш: якщо щастя життя в кожному з нас, то, чому досягає його так мало людей? О, це тому, що їм важко керувати душею, і тому, що не навчилися приборкувати пориви.

Що є філософія? Відповідь: перебувати на самоті з собою, з собою уміти вести розмову.

Арістотель сказав: «Самотня людина — або дикий звір, або бог». Це значить, що для звичайних людей самотність — смерть, але насолода для тих, які або зовсім дурні, або видатні мудреці.

…для повної і істинної дружби, яка єдина найбільше змʼякшує прикрощі життя навіть оживляє людей, потрібна не лише прекрасна доброчесність і подібність не самих тільки душ, але й занять.

Бог біля тебе, з тобою, в тобі. «Я так кажу, Луцілію: всередині нас - священний дух, який стежить за нашими добрими і злими ділами й береже нас; як ми з ним поводимося, так і він поводиться з нами. Добрий муж без Бога ніхто».

…людина є маленький світик…

Сонце є джерелом. Хіба не може бути Божа людина сонцем? Сонце-бо не за лицем, а за джерельною силою є джерелом. Так і людина Божа, що дарує животворні струмені й проміння Божества випускає, є сонцем не за сонячним лицем, а за серцем.

Царство Боже всередині нас.

Будь простий. Але й будь при тому обережний.

Хвала ж блаженному Богу, що потрібне зробив неважким, а важке непотрібним.

Не шукай щастя за морем, не проси його в людини, не мандруй по планетах, не волочися по палацах, не плазуй по земній кулі, не вештайся по Єрусалимах... Золотом можеш купити село, річ трудну, як і потрібну, а щастя як необхідна необхідність задарма всюди й завжди дарується.

…коли не любити всією душею корисних наук, то всякий труд буде марним.

Надмірність породжує пересиченість, пересиченість - нудьгу, нудьга ж - душевний смуток, а хто хворіє на це, того не можна назвати здоровим.

Щастя наше є мир душевний...

Щастя в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе — ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало. Пізнати себе вповні, пізнати і здружитися з собою — се невід’ємний світ, справдешнє щастя і досконала мудрість.

Голова в людині всьому – серце людське. Воно-то і є найточніша людина в людині, а все інше околиця... А що ж є серце, коли не душа? Що є душа, коли не бездонна думок безодня? Що є думка, коли не корінь, сім’я і зерно всієї нашої плоті, крові, шкіри та іншої зовнішності? Бачиш, що людина, котра мир сердечний погубила, погубила свою голову і свій корінь.

Душа наша, як птах…

Твої вороги є твої власні думки, що запанували у твоєму серці й щохвилини його мучать.

Боже мій, чого ми не вміємо, чого ми не можемо! Але те біда, що при всьому тому, здається, чогось великого не вистачає. Немає того, чого й виразити не вміємо: тільки знаємо, що чогось не вистачає, а що воно таке, не розуміємо. Схожі на безсловесне немовля: воно тільки плаче, не в змозі ні знати, ні сказати, в чому його потреба.

Наше верховне бажання в тому, щоб бути щасливими.

Премудрості сенс полягає в тому, щоб збагнути, в чому полягає щастя…

Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше — шлях, що тече, як річка.

Життя наше — дорога, а вихід до щастя не коротенький…

Оце і є бути щасливим — [пізнати], знайти самого себе.

Шукаємо щастя по країнах, часах, статтях, а воно скрізь і заведи з нами: як риба у воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Немає його ніде від того, що воно скрізь. Воно подібне до сонячного сяйва – відхили лише душу свою.

Законне життя, твердий розум, великодушне й милосердне серце є то чистий дзвін шановної персони.

Щасливий, кому вдалося знайти щасливе життя; але щасливіший, хто вміє користуватися ним.

…істинна людина є серце в людині, глибоке ж серце й пізнаване лиш Богом є не що інше, як необмежена безодня наших думок, просто кажучи, душа, тобто справжнє єство, й суща істина, й сама сутність (як кажуть), і зерно наше, й сила, у якій єдиній полягає життя й життєвість наша, а без неї ми є мертва тінь, то й видно, наскільки незрівняна шкода втратити себе самого, хоч би хто заволодів всіма Коперніковими світами.

…людиною є не зовнішня, або крайня її плоть, як народ вважає, а глибоке серце чи думка її: вона-то якраз є справжня людина й голова. А її зовнішня поверхня є не що інше, як тінь, п'ята і хвіст.