Жвавий хлопчик

Був собі Хлопчик дуже жвавий,Моторний і цікавий:До всього придивлявсьІ пильно прислухавсь;Що між собою скажуть люде —Почує, довго не забуде.Наслухавсь він, що дуже довгий світ,Куди не глянь — все світ, ні тину, ні воріт.От, як діждали літа,Придумав він побачить того світаІ на комору зліз; як глянув — аж зрадів."От,— думає,— якби я полетівДалеко, аж у степ… І! Добре б нагулявся,До вечора б додому не вертався;Літав би я туди щодня…"Де не взялась СвиняІ стала чухать об драбинуБагном обляпаную спину,Та так же тре, аж снасть тріщить;А Хлопчик на Свиню: — Чу-чу, чу-чу! — кричить…Посунулась драбина і упала;Свиня захрюкала і — драла;А Хлопчик на ввесь двір заголосив,Як крейда побілів,Забув і довгий світ, забув і степ широкий,Страшний йому зробився дах високий…Хотів уже скакать,-Була б тоді нахаба!На щастя, вийшла з хати БабаІ кинулася рятувать.— І як ти тут,— питає,— опинився? —За Бабу Хлопчик ухопився.— Я,— каже,— зліз, драбина тут була,А чорная Свиня прийшлаІ чухаться тут заходилась.Драбина хить — і повалилась,Зоставсь я угорі… перелякавсь…— Ох, мій голубчику маленький!Ще добре, що зоставсь!От якби впав, і був би неживенький,І горенько б тоді було…Чого ж тебе туди знесло?— Бабусю! — каже він.— Хотів я подивиться,Чи дуже довгий світ.— Гай-гай! Дивився б із воріт,А лізти високо малому не годиться.Ти, може, й світ хотів би облітать?Тепер минулося, а вдруге не минеться;Бач, в грудях сердечко, неначе пташка, б’ється.І рученьки, і ніженьки тремтять.

Скажу я вам, не тільки що дитині,Як мудрий дід мовляв мені колись,Що вік живи, учися, стережисьІ пам’ятай, що є на світі Свині.