Вовк і Вівчарі

Раз Вовк тихесенько підкрався… Всім відомо, куди він звик ходить! І де він лиха набірався, Та що́-ж робить,

Коли на те вже Вовк удався. Щоб овечок давить! І сей раз він туди-ж попхався. Тихесенько кошару обійшов;Прислухався — не чуть, мерщій на тин зопявся, Зиркнув — та й охолов: Вівчарики прехорошенько Найкрасчого баранчика взяли Та й патрають гуртом, а кунделі, Мовчать, лежать собі смирненько, Неначе-б то усім їм там, Кудлатим гаспидським синам, Позакладало… мов не знають, Що́ перед ними виробляють! — Дивився Вовк, дививсь, Здихнув — та й знов у степ поплівсь, Та й каже: „де та правда ділась?!.. Яка-б тут шарварка зробилась, Який би гомін підняли І Вівчари і кунделі, Як-би мені таке зробить схотілось!“…

 На сей раз приказка здалась: Що́ де-кому, мовляли, можна — другим зась.