Жаби

Обридло Жабам, як на гріх, В болоті жити самостійно: Ніхто їх не чіпав дурних, Жили, плодилися звичайно…

Так ні, ще треба, мов, не так, І заходились: „квак та квак! Чом короля у нас немає? Усякий дурень може знає: Орел — у птиць, Лев — у звірей, Є королі і у людей, — Хиба вже ми й не люде? І до́кіль так ще буде?“Розквакались, квакають, скрекотять, — Приспіла чортова робота, — Рішили зараз же послатьНайбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля.Над вечір посланці вернулись відтіля І землякам гукати стали:„Гей! ставте могорич! ми короля придбали!“І знов клопочуться: як короля стрічать, Як підступить, як привітать…Аж чують, щось шумить… всі разом закричали: „Король! король летить!“ і повтікали. Тут щось з розгону в воду бух, А Жаби з переляку: „ух!“Який же там король став Жабам у пригоді? Такий король, що сміх та й годі: Здоровий-прездоровий пень. Стоїть він ніч, стоїть він день,Сплилось до біса Жаб великих і маленьких, Старих і молоденьких. Повитріщались, мовчки ждуть, От-от, мов, озоветься, А пень стоїть не ворухнеться, „Ну, що́, як-би йому гукнуть?“

Шепочуть Жаби: „починайте! Ось цитьте потривайте… Чого це він такий такий чудний, Неначе неживий?“І зараз плиг одна, плиг дру́га… він нічого, І Жаби годі вже мовчать, Плигають сміло і кричать, А де-які позлазили на його, Та ще й сміються відтіля — Не боїмось, мов, короля!Додумались вони, що із такого дива Не буде пива, І почали́ вередувать: „Не хочемо! не треба нам такого: Ходім-те Доленьку благать, Щоб короля дала живого, Щоб він усюди походив,Щоб жабячий народ, болото звеселив“. І Доля Жабам догодила —Леле́ку королем зробила, „От, кажуть Жаби, сей не так! Хоч любо глянуть: і крилатий, І довгоногий, і носатий, І з-заду й з-переду козак!“ Не довго Жаби навтішались,Бо виявилось те, чого не сподівались: Леле́ка з-разу холоду нагнав І Жаб дурних клювати добре став, —Найбільше молодих вподо́бав він ковтати:Що-день — десятків два і поминай, як звати! „От тобі, кажуть дожились!“І знов благати Долю поплелись:

„Ой, Доле, змилуйся в пригоді! Напало лишенько та й годі: Король просвітку не дає, Клює нас та й клює!“ — „А годі вам, не докучайте! У вас усе недобрий час“, Сказала Доля: „вибачайте! Просили двічі — буде з вас“. Прийшлося Жабам горювати.„Немає правдоньки і де її шукати? Нум плакать, нум“… І досі нумкають на глум.

Не гріх сказать, що й люде так, як Жаби, Частенько дурощі снують, А доснуються до нахаби — Тоді вже лихо тчуть.