Цуцик

Раз на вікні, у панському будинку, Патлатий Цуцик спочивав;То ляже на бочок, то до-гори на спинку, Або на лапки морду клав.

Як-раз проти вікна, звичайно під барканом, Дворовий пес Бровко лежав І думав: „бач, яким він паном, Ледачий Цуцик став.Здоров був, Цуцику! знічевя спочиваєш?“ Прийшовши під вікно, Бровко озвавсь. — „Це ти, Бровко?… чого бо так гукаєш!“ Промовив той: „аж я злякавсь… Ну, як же ти там поживаєш?“ — „На-що́ питать! либонь не знаєш Собачого життя мого?!“ Сказав Бровко: „далеко до твого… Живу собі, бо треба жити; Двір стережу і день і ніч; Всього доводиться терпіти, — Не так, як ти, панич; Та ще к тому і їжа препогана, Хлиснеш помий, коли дадуть, А як не в лад загавкаєш на пана, То ще й під бо́ки натовчуть“. — „Жаль, каже Цуцик, що́-ж робити! Буває всяк, — Обуха батогом не перебити; А от мені — хоч і до-віку-б так…Живу у горницях, на килимах качаюсь, Жартуючи на-сміх; Частенько з панночками граюсь І лащуся до їх;І мягко спать мені, і ласо можна їсти, І бігаю не в бурянах; Сухенькі лапки, хвостик чистий, Не так, як твій, у репяхах“…

— „Ет, репяхами дорікаєш!“ Сказав Бровко: „а памятаєш, Як у пекарні був щеням? Чи так жилося там? Замурзаний під лавою тинявся“… Веселий Цуцик засміявсь І каже: „то колись було, Та загуло… Дивись тепер, а не рівняй малого!“ І він спісиво глянув на Бровка. — „Як бачу, ти не робиш там нічо́го“, Сказав Бровко: „за-що́-ж це честь така?“ — „Дурний Бровко! не розумієш, — Звиняй, що так кажу, — Я те роблю, чого ти не з'умієш:На задніх лапках я по-вченому служу“. — Щоб ти сказивсь!“ Бровко собі шепоче, А вимовити не посмів, Бо Цуцик дуже запанів: Скубне й Бровка, коли захоче.

 Бровко мовчить і я мовчу, Води не сколочу… Вам сміх, мені гостинців вязка, Чи гарна моя казка?