Завжди терновий вінець…

Завждї терновий вінецьбуде кращий, нїж царська корона,завждї величнїйша путьна Ґолґоту, нїж хід тріюмфальний.Так од віку булой так воно буде до віку,поки жити муть людиі поки рости муть терни.

Але стане вінцемлиш тодї плетениця тернова,коли вільна душею людинапо волї квітчаєть ся терном,тямлячи вищу красу,нїж та, що кричить на майданах:„Гей, хто до мене? Ходїть,я кождому в руки даю ся“.

Путь на Ґолґоту велична тодї,коли тямить людина,на що й куди вона йде,не прагнучи иньших тріюмфів,знаючи иньшу величність,нїж ту, що на тронї гукає:„Я з ласки Бога цариця,бо гляньте — сиджу на престолї!“

Хто-ж без одваги й без волїна путь заблукав ся злубливу,плачучи гірко від болю,дає себе тернові ранить,сили не маючи тілько,аби від тернів боронитись, —Боже пожальсь тої крови,що марно колючки напоїть!Лїпше-б вона на обличчікраскою втїхи заграла,очі комусь звеселяючидесь на невинному сьвятї.