Ясла

Був на селі козак Кирило Яловець,Щасливий, дякуючи долі:Хазяйство добре мав і повний гаманець,Всього було доволі;І ще одно він щастя мав —Розумну жінку бог послав;Без неї чоловік — неначе блин без масла,Як примовляє кум Гордій.От заходився раз Кирило мійПлести у хаті ясла.На що, на що,— на се дотепний був,Ще і лози червоної добув,Щоб виплітать уперемежкуІ на краях зробить мережку.Радіє він — плете,Не думає про те,Що ясла будуть на півхати —Такі, що й в двері не пропхати.Він, може б, так і не робив,Та хтось із-за угла мішком його прибив.— От ясла втяв! Таких ніхто не має!Чи так? — у жінки він питає.А Мотря каже:— Так то так,Та тільки з хати як? —Кирило засміявсь:— Ми знайдемо дорогу!Покличем кума на підмогу.-А жінка знов йому:— Торох!Як по стіні горох…Ти ж роздивися — ясла на півхати!Куди ж їх винести? Стіну рубати? —І справді — кинулись нести,-Бодай було б і не плести,-Ніяк не вилізуть із хати!Прийшлося ясла розбирати,У клуню однестиІ наново плести.

Роби розумно, кажуть люде,Не так, як робить Яловець,Міркуй про те, що з того буде,Який кінець.