Хазяйка і Челядки

Колись жила Госпоженька старенька,Багата і скупенька,Два віки б то, чи що, хотіла жить;Ввесь день клопочеться і не приляже,Вночі не переспить."Ви б заспокоїлись,— було хто-небудь скаже.-І докіль турбуватись вам?Нехай би вже унукам та синам".Бабусенька була розумниця велика,Усе було одно твердить:"Давненько сказано: своя рука владика.Мене вже, серденько, не вчить".Були у неї дві Челядки;Трудненько було жить,Обридли їм бабусині порядки —І у неділеньку приходилось робить;Не те щоб погулять,— нема коли й заснути,Як добрі люди сплять;Се б від такої тяжкої покутиХоч куди видно утікать;Поляжуть спать — не вспіє сон присниться,Госпоженька вже й гомонить:"Вставати час! На світ благословиться!Вам тільки б спать, а діла не робить".У хаті півень був, здоровий та горлатий,Челядкам він спокою не давав,Раніш усіх заходиться співати,Неначе панії, він щиро догоджав.Прийшла Челядкам думка злая,Щоб ворога де-небудь діть:Притихне, мов, яга старая,Пізніше буде їх будить."Де півень? Де? — Госпоженька питає.-Уранці був, недавнечко співав…Шукайте! Може, він в чужім дворі гуляє!Догляділи?! Ви й раді, щоб хто вкрав!"Челядки бігають, неначебто шукають,Хазяйку, сміючись, вони перекривляють:"Уранці був! Недавнечко співав!"А півня й слід пропав.Не довелось Челядкам довше спати,Дурна надія — вийшло гірш:Хазяйка ремствує, щоб часу не втеряти,Будить їх стала ще раніш.

Старії люди правду кажуть:Два хитрих мудрого не переважуть.