Ягня

Моторні діти, дівоньки й хлоп’ята!Первоцвіт наш, веселі небожата!Щоб знали ви, як в світі треба жить,Як шанувати долю молоденькуІ стерегтись, чого не слід робить,-Я розкажу вам баєчку маленьку.

Було собі Ягня, потішненьке таке,В кошарі не було такого,Жартливе і швидке,Не слухало нікого.Раз — чи само або ж підмовив хтось —Надумалось воно все стадо насмішити:У вовчу шкуру одяглосьІ ну скакать, аукать і страшити.Регочуться, плигають і кричать,Неначебто бояться вовкулаки,-Таке там стали вироблять,Аж насторочились собаки,А потім кинулись на вовчика гуртом,Дали йому такої наминачки,Що аж шматки посипались кругом —Собаки не дають вовкам потачки.Де й дівся сміх, піднявся стон і плач,Насилу бідного оборонили.Отак, як бач,Із жартів лиха наробили!Всіх жаль бере — овечок і ягнят,І журиться вівчар, і плаче бідна мати,Бо то не іграшки, не жарт —В зубах собачих побувати.Такого лишенька ніколи б не було,Коли б не слухали дурної волі;Жило б собі Ягнятко і росло,Радіючи на ріднім полі.