Я не нездужаю, нівроку…

Я не нездужаю, — нівроку, —А щось такеє бачить око,І серце жде чогось... Болить,Болить і плаче, і не спить,Мов негодована дитина.Лихої, тя́жкої години,Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,Не жди сподіваної волі,Вона заснула: цар МиколаЇї приспав, а щоб збудитьХиренну волю, треба миром,Громадою обу́х сталить,Та добре вигострить сокиру,Та й заходиться вже будить.А то проспить собі, небога,До суду божого страшного!А панство бу́де колихать,Храми́, палати мурувать,Любить царя́ свого́ пяно́гоТа византійство прославлять,Та й більше, бачиться, нічого!