N. N.
Тарас Шевченко · 1847 Сонце заходить, гори чорніють,Пташечка тихне, поле німіє;Радіють люди, що одпочинуть.А я дивлю́ся і серцем линуВ темний садочок на Україну:Лину я, лину, думу гадаю,І ніби серце одпочиває.Чорніє поле, і гай, і гори,На синє небо виходить зо́ря.Ой зо́ре, зо́ре! — і сльози кануть.Чи ти зійшла вже і на Украйні?Чи очі карі тебе шукаютьНа небі синім? Чи забувають?Коли забули, бодай заснули,Про мою доленьку, щоб і не чули!
Видання [бл. 1920] року
Текст за виданням: Кобзарь, Київ — Ляйпціґ: Українська накладня. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Internet Archive.