Вино тарантулів

В солончаках понурого Сива́шу,В Херсонських прибережжях, чи в Криму́В глибоких норах павуки жорстокі,Тарантули, ховаються, ждучиЖивої здобичі, щоб затруїть на смерть.

Лишень чарівники, півдикі вівчарі,Збирають їх по но́чах, що — без зір,У бордюги зо шкір, а потім дражнятьРозпаленим залізом довший час,Щоб був тарантул пурпуровий з їдіІ на пурпуру гніву ллють вино.

Ось пійло вже готове. Крапля пійла — бе́зум.Хто п'є його, втікає, все забувши,Хто ж вип'є більше, падає, як з грому.Вино тарантулів? о, знають людиВід Хін до греків пійло найлютіше!

Ви, роки гіркости, ви, вівчарі жорстокі,Вино тарантулів мені ви дарували,Вам дякую за це і кличу тих на бенкет,Що лиця їх сміються, а серця́ їх підлі:— Прийдіть до мене, прошу! Я для вас виноПопригото́влював у келихах з кришталю,І усміхом вітаю їх: — НапийтесьВина того, що ви ділами заслужили.

Їм келихи подам і краплі не проллю…Нехай у бе́зумі отари їх зірвуться,Подобу людську скинуть і скаженим стадомДо у́рвищ бігтимуть, не матиму жалю́,Бо Слово Боже промовляє в вічних книгах:— Убивців душ — забий! То — справедливість.