Вовк та Ягня

На світі вже давно ведеться,Що низчий перед висчим гнеться,А більший меншого кусає та ще й бє. — За-тим, що сила є…Примір не довго-б показати, —Та — цур йому! — на-що́ чіпать…А щоб кінці як-небудь поховать,Я хочу байку розказати.

У-літку, саме серед дня,Пустуючи, дурне ЯгняСаме забилося до річки —Напитися водички.От, чи пило, чи ні — глядить:Аж суне Вовк — такий страшений Та здоровенний!Та так прямісенько й біжить До бідного Ягняти.

Ягняті нікуди тікати;Стоїть, сердешне, та дріжить…А Вовк, неначе комисар, кричить(Він, щоб присікаться, знайшов причину)!„На-що́ це ти, собачий сину,Тут каламутиш берег мійТа квапиш ніс поганий свійУ чистую оцюю воду?Та я тобі за цюю шкоду — Ти знаєш, що́ зроблю?… Як муху задавлю!“— „Ні, паночку,“ Ягня йому мовляє:„Водиці я не сколотив, Бо ще й не пив;А хоч-б й пив, то шкоди в тім немає,Бо я стою зовсім не там, Де треба пити вам,Та ще й вода од вас сюди збігає"…— „Так це-б то я брешу?“ тут Вовк йому гукнув:Чи бач! ще і базікать стало…Такого ще поганця не бувало!..Здаєть-ся, ти й позаторік тут бувТа капости мені робив… Тривай же!Ти думаєш, що я забув?“— „Помилуйте!“ йому Ягнятко каже:„На світі я ще й году не прожив.“— „Так брат твій був.“ — „Нема братів.“ — „Так може батько, Коли не дядько…Або-ж хто-небудь з ваших був…Хиба не знаю я не чув,Що ви усі мене-б іззіли,

Як-би вловили?Собаки й вівчарі твої,Усі ви — вороги мої;Од вас мені життя немає… Ще мало я терпів?“— „Так чим же я вам досадив?“Ягнятко, плачучи, питає.— „Цить, капостне! либонь не знає…Ще й одгризаєть-ся, щеня!Що́ ти за птиця?! ти — Ягня!Як сміло ти мене питати?Вовк може їсти захотів!..Не вам про теє, дурням, знати!“І — Вовк Ягнятко задавив…

На-що́ йому про теє знати,Що може плаче бідна матиТа побиваєть-ся, як рибонька об лід:Він вовк, він пан… йому не слід…