Шпак

Усяк до чого-небудь вдався:Той робить те, другий — друге;Всяк свого-б берега й держався… Еге!Коли-б то так всяк шанувався! Так є ж такі дурні,Що іноді за те беруться, До того пнуться,Чого й не тямлять. По мені —Роби вже лучче те, що́ вмієш, То й бачити-ме всяк,Що ти що-небудь розумієш.

Один ще змалку вдатний ШпакУ Щиглика співать навчивсяКанальский Шпак так умудрився,Що як почне було співать — Диковина й сказать!Мов справді Щиглик то співає.От, слухає Шпака усяк,Дивується та вихваляє,Шпаком розумним величає.Радіє, аж плигає, Шпак!Чого-б йому іще й хотіти?Кохаться б дурневі та жити:Таке життя другому-б рай,Шануйсь та людям потурай, Виспівуй на всі боки!…Так он-що (я сказать забув) —Шпачок зависливенький був,Почув він (мабуть від сороки),Що Соловейка хвалить всяк,Шпакові це завидно стало, Надувся бісів Шпак.„Коли-ж моїх пісень вам мало“,Він сам собі мовляє так:„Тривайте й я так заспіваю…Ще може й красче… я вже знаю!На бісового батька й Шпак!“Зачав мій Шпак пісні виводить, —Так ні — зовсім не те виходить:Хоч вельми дуже запищить,Хоч не до-прикладу хавчить,Або нявчить мов по-котячи,Або мекече по-ягнячи.

Співав мій Шпак, співав,Аж покіль всіх порозганявНіхто і слухати не хоче,Тікає геть та ще бормоче:„Дурний, не знать чого схотів!Хоч-би сміху вже не робив:Співав би гарно по-щиглячи,Ніж чорт-зна як по-соловячи“.