Синиця

Синиця славу розпустила,Що хоче море запалить,Що море, буцім-то, згорить, —Така, бач, є у неї сила.За вітром слава полетілаПо всіх усюдах і кутках,По байраках і по садках,Далеко аж за синє море…Усім, хто був на морі, горе;А ну — до берега тікать,Мерщій добро своє ховатьОд проклятущої Синиці. —Як назліталось тії птиці,Як назбіралося звірей, Людей —Дивитися на чудасію!…А пересудливі жінки, Бо мали ту надію,Як море стане закипать,Щоб юшки добре посьорбать,Якої й з-роду не сьорбали,(Вони вже, бачте, позвикалиСкрізь по обідах куштувать).От, ждуть вони, стоять,Усі баньки повитріщали…„От-от уже почне кипіть“,Хто-небудь нищечком мовляє:„Ось цитьте, зараз запалає"…А море все собі гуляє,І не кипить, і не горить.Так що-ж Синиця? — Та мовчить!

І запалить не запалила,А тілько слави наробилаТа з сорому и сховалася кудись.За цюю ки́постну дурницю Полаяли Синицю Та й розійшлись.

Яка-ж в цій байці, братця, сила?А та: ніколи не хвались,Поки гаразд не зробиш діла.