Вовк та Мишеня

На полі Вовк овечку взяв,Потяг сердешную в діброву — Не на розмову,А щоб із'їсти: він бажавМнясця свіженького давненько.От взяв овечку, обідрав,

Як знав,Та й заходився хорошенькоМнясце під дубом уминать, —Аж на зубах кістки хрущать.Їв Вовчик, їв, аж утомився;Гараздненько удовольнився,А все-таки всього не з'їв;„Нехай вже, каже, другим разом“.Мнясце травицею прикрив.А сам спочинуть ліг тим-часом.Неначе пан який — лежить…А Мишенятко під вербоюПочуло, що мнясце пахтить,Та й крадеться поміж травою(Яке мале, а вже хитрить!)…От, помалесенько підкралось,Взяло мнясця та у дупло й сховалось.Угледів Вовк, дарма що спав,І на ввесь гай гукать зачав:„Ой, ненечко! рятуйте! поможіте!Ловіте злодія, держіте! Добро моє покрав!“

Я в одному селі по ярмарку гуляв, Тай бачив диво:Якийсь там становий хвинтив спісиво Біля чумацьких хур.Чого він там никав — усі на вус мотали…От, якось у його тарані вязку вкрали, А він гукав: „пробі! калавур!“