Зозуля й Півень

„Як ти співаєш, Півне, веселенько"… — „А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя, Виводиш гарно так і жалібненько, Що іноді аж плачу я… Як тілько що почнеш співати,Не хочеться й пшениченьки клювати, — Біжиш в садок мерщій“…— „Тебе я слухала-б до-віку, куме мій, Аби-б хотів, співати“…— „А ти, голубонько, ти, кралечко моя, Поки співаєш на калині,То й весело мені, і забуваю яСвою недоленьку, життя своє погане Та безталанне… А тілько замовчиш, Або куди летиш, —Заниє серденько, неначе на чужині…І їстоньки — не їм, і питоньки — не пю,Та виглядаю все Зозуленьку мою.Як гляну на тебе, така ти невеличка, Моя перепеличко, — А голосочок то який! Тонесенький, милесенький такий… Куди той соловей годиться?“ — „Спаси-бі, братіку, за добреє слівце. Як не кохать тебе за це?..І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;І далебі, що так, — пошлюся я на всіх“.Де взявся Горобець, послухав трохи їх, Та й каже: „годі вам брехатиТа одно другого знічевя вихваляти!“

Пурхнув — та й був такий.

 За що́-ж, — хто-небудь попитає, — Зозуля Півня вихваляє? За те, що Півень годить їй Та потакати добре вміє: Рука, як кажуть, руку миє.