Цікавий

Раз край дороги Влас копиці волочив.Вродило сіно — весело й робилось…От як надвечір сонечко схилилось,Мій Влас полуднувати сів.Глядить — щось їде по дорозі…Йому й байдуже, хто на возі…Коли зближається — аж то Кіндрат,Всесвітній кум і сват.— Здоров, Кіндрате! — Влас гукає.-Куди се бог носив?— А на базар пашню возив,-Кіндрат йому мовляє.— Що ж,— Влас пита,— чи справивсь молодцем?— А бач, вертаюсь порожнем…Та що балакать нам про теє…Ось попитай, що бачив я!І, матінко моя!Я бачив в городі такеє,Що тільки в казці розказать.Дивлюся — люди аж кишать…Що, думаю, за чудасія?!Покинув віз коло Гордія,А сам побіг, щоб поглядіть…Всі кажуть: треба заплатить.Віддав я копу — ніде дітись…Та вже ж було на що й дивитись:Яких я бачив там звірюк,Довготелесих та страшних гадюк,Комашечок… А овечата?Подивишся — аж сміх бере:Такі малесенькі, як кошенята…Хоч німець грошики й дере,Та вже ж і диво, пане-брате!— А бачив бугая, Кіндрате? —Питає Влас,— учора бувУ городі наш титар…З ним їздив і Микола-писар…Од них я чув,Що є бугай над бугаями,Неначе добрий віз з снопами…— Який бугай? Я бугаяНе вгледів якось, пане-брате…— Овва! Такий же ти, Кіндрате!

Таких Кіндратів бачив я,-Уміють добре прибрехати…Та цур їм! — лучче не чіпати…