Мандрівка

Над річкою стояв великий гай,Зимою — затишок, а літом — божий рай;Усяка пташечка, радіючи, співала,Весну і літо привітала.В тому гаю два Голуби булиІ, як брати, любесенько жили,-Дай, боже, так і людям жити.Чого б, здається, ще хотіти?Кохати б доленьку своюІ воркувати мило, тихо,-Так ніт же! І в гаюНикає завидюще лихо.Знайшовся божевільний ШпакІ брата меншого він став дурить брехнеюІ так, і перетак:— Що ви пишаєтесь долиною своєю,Коли ще більше світа є?От хоч і я — життя своєДо вашого не прирівняю,-Я більше бачив, більше знаю,Бо дома не сиджу;Не брешучи, тобі скажу:У вашу сторону я в гості прилітаю,А летючи сюди, усюди побуваю,До всього придивлюсьІ розуму, як кажуть, наберусьУ вашому гаю — що можна тут побачить?Вівчар між нивами манячить,Нічого дивного нема,А там — подумай ти, небоже,-Стоїть тобі гора, на тій горі зима,А під горою літо боже:Скрізь зелено, усе цвіте…Чого там не росте?Від ласощів аж віття гнуться,Не знаєш, до чого й сунуться:Мигдалики і виноград,-Їси, їси, аж рад.Тут тільки й ласощів, що просо та пшениця…А що таке, спитать би вас, жар-птиця?Диковинки такі, як там,І не присняться вам.

II

Наслухавсь Голубок Шпакової дурниці,Аж крильця трусяться летіти до жар-птиці.І став він братові казать:— Я хочу, братику, летіть побачить світа;У нас іще багато буде літа,Далеко вспію облітать.Почув би ти, що Шпак розумний каже,-Завидно стане хоч кому.-Брат здивувавсь і так сказав йому:— Шпак нісенітницю таку тобі розмаже,Що й груші на вербі ростуть!Шпаки, я знаю, брешуть дуже,А дурні їм і віру ймуть.Не гріх, не жаль тобі, мій друже,Мене покинуть і майнуть?Нас птиці осміють:Жили, жили та й розлетілись…Хіба ж на те ми подружились,Щоб потім плакать, жалкувать?І день і ніч я буду сумувать;Чи хмара набіжить, чи ворон де закряче,-Я думатиму, де ж то він,Голубчик мій? Серед чужих долинЛежить в недузі, може, плаче?Не матиме покою серденько моє…-А братик знов своє:— Не надовго ж я хочу полетіти —На тиждень чи на два, а потім і вернусь,І знов ми будемо з тобою вкупі жити;Не бійся, братику, я ж не боюсь;Побачить хочеться мені жар-птицю дуже.Про все, про все тоді, мій друже,Я розкажу тобі: де був,Що бачив, що почув,-Я облітаю всі куточки…— Бог знає,— каже брат,— чи доживу…-А сльози капають тихенько на листочкиІ падають росою на траву.Не помоглось,— летіти та й летіти!— Прискучило тобі зо мною жити,-Промовив брат,— нехай і так,Нехай сміється Шпак;Мене згадаєш, милий друже,І пожалкуєш дуже, дуже…

III

Остався Голуб сам; сумуючи, сидить;А неслухняний брат летить, летить…Де не взялась на небі чорна хмара,І блискавка, і дощ, неначе божа кара.Злякався ГолубокІ на суху вербу спустився;Як не ховавсь, як не тулився,А все-таки як хлющ обмок.Переполох затих, і сонечко пригріло;Він далі полетів, а лихо знов приспіло.У полі пасіка стоїть;Під деревом пшоно розсипане лежить;Голодний Голубок зрадів, не оглядівся —Під сіточкою опинився,Бо то принадонька була.Чи сіточка гнила,Чи так воно вже склалось —Хоч ніжку натрудив, хоч крилечко пом’ялось,Одначе вирвався і полетів.Одуматься не вспів —Назустріч знов біда велика:На його кинувся Шуліка;От-от би Голубок пропав,-Де взявсь Орел — і ворога прогнав.Не стало сили більш летіти;У хуторі під тином він присів,Щоб трошечки спочити;Сидить, задихався, змарнів,І труситься, і хниче.Біда біду, як кажуть, кличе:Десь хлопчик недалечко був,На його цуркою шпурнувІ в голову якраз ударив дуже…— Ой, де ж ти, братику, мій друже! —Схопившись, крикнув Голубок —І повернув у рідний свій куток.Де й сила тая узялася;Яка біда над ним стряслася,А, як стріла, він легко полетівТуди, у тихий гай, де бог благословив.— Ой краю мій, мій раю!Тебе я привітаю! —Промовив він, спускаючись у гай.Розвеселив він брата невзначай;Всю ніч вони тоді не спалиІ тихо, любо розмовляли,Аж покіль сонечко не піднялось;Жаль, що розказувать прийшлосьНе про диковинки, а про лиху годину.— То Шпак мудрований хотів мене звести,-Жалівся менший брат,— голубчику, прости!Тепер тебе довіку не покину.

IV

На крильцях правдоньки я баєчку пустив,Щоб всякий знав і розумів,Що в світі божому нема кутка без горяНе тільки тут, а і по той бік моря.Кому мандрівка сміх, кому усе дарма,Хто вітриться кудись шукать якогось раю,-Тому я приказку стареньку нагадаю:Там хороше, де нас нема.