Цяцькований Осел

Додумався осел, що він якаясь мина,Зневагу від усіх доводиться терпіть,Що надокучила така лиха година,Що треба і йому хоч трохи краще жить.Він чув, що там, над морем широченним,Стоїть гора одна;На тій горі, під дубом височенним,Сидить всесвітній старшина;По-вченому Юпітером він зветься,По-простому ж — Нечипір Громовик,Як гримне — аж земля трясеться,Жахається і звір, і чоловік.— Піду,-сказав Осел,— хоч що вже буде!Побачимо, чи правду кажуть люде,Що нібито відвага сльози ллє,А в добрий час меди і вина п’є.-Прийшов, на гору зліз, низенько поклонився,А Громовик до його обізвавсь:— Чого се ти тут опинився?І як се ти сюди пропхавсь?— Приволокла лиха година!Сміється з мене всякий біс,-Жаліється Осел,— усякая скотинаДере передо мною ніс.От хоч і коні… збруя, бляшки,Коваль підкови їм кує,Прикраси їм усякі є —Побрязкачі, блискучі цвяшки…А я… отак, як бач,Хвіст теліпається, та й годі,Нема порадоньки, хоч плач…Владико! Змилуйся в пригоді! —Владика засміявсь, аж ліс застугонів;Покликав він Фортуниху Домаху;— Ану, лиш,— каже їй,— порадуй бідолаху,Щоб між людьми і він бринів;Ти начепи йому на шию срібний дзвоник;Нехай, радіючи, хвостом вертить,Як у болоті ополоник,І дзвоником бряжчить.-Зрадів Осел, у ноги повалився,Фортуниху у рученьку лизнувІ так з гори чимчикувать пустився,Що трохи шиї не звернув.Побіг він навпростець, нічого не минає,Чи нива, чи баштан— не розбирає.Толочить і ламає.На вигоні телят перелякав;Ускочив у село — всяк очі витріщає,А він брикає, хвіст задрав,Аж куряву підняв,Собаки гавкають, і дітвора тікає…Цяцькований Осел придбав нову біду,Де не повернеться — усе не до ладу,Чи шкоду втне — не подарують,Почують, що дзвенить,— палюгою частують.

Осел прислів’я нагадав,А я до байки приладнав:Нехай не забувають люде,Що дурень всюди дурнем буде.