Три брати

1. Поет

— Знаю, ви скажете, браття,Молодший і ти, старший,Що чоловік без завзяття,То чоловік без душі.

Що годі бути суддею,(Або й Богом самим, ще більш!)І розсипать над землею,Як благословенство, вірш.

І наче в світлі розвинутьСебе, — і так рости!Ох, чую, — мене покинуть,Покинуть мене брати!

А я, однак, став би і ріс биІ сіяв радість життяКрізь мури, стіни і призьбиБудив би, грів чуже „я“.

Старим, старим закономСтворено, браття, насНа те, щоб ми розгономПереганяли час.

І в цій розкоші розво́юНам за́браний брали рай,Бо то — найбільше: — Собою,Собою життя сповняй!

2. Лікар

Мій менший мене не взо́рить, —(Що йому братній привіт!)Для нього є тільки хворіІ власний великий світ.

Він каже: „Я б тільки стежив,Як тліє життя вогоньВ людській, тілесній одежі,У смутку очей, долонь.

„Я бачу, — життя в людиніІ смерть провадять свій змаг,Мій зимний зір понад ними,Хоч серце — буря сама;

„І гнів, і блискучість мислі,І жаль, і волі „вперед!“Окрили, вбрали, нависли,Упоюють мій лянцет,

„Неспокій, — вічний фехтунокЗ прокляттям роду людей, —Чи ж то не є подарунокДолі самої моєї?

„Скажи ж мені, Сліпа Сило,Що так мене рвеш у бій,На те ж ти мене створила,Щоб ставить чоло тобі?“

3. Третій брат

Мій старший в тузі безсоннійНіколи не стулить віч, —Перед ним — книги законівІ людство, Велика Річ,

І Нація — не ГеєннаІ знижень, і поривань,Лише тріпотливі звена,Що треба знайти-зв'язать.

Бере екстази й залізо,Щоб зважить на терези, —Коли ж стає мрячно, пізноОбходить хати, вози,

Лічить фабрики й чесноти,(Йому незнаний є зрив!)Його мислі, це польотиСоко́ла, що завжди вбив.

Ненаситна воля різкоОбгортає ввесь мій крайІ слухайте, — він є близько йЙого холодна пора,

В серце, що — відрух, сваволя,Вбиває він циркеля вісь,А вістрям викреслює коло,Де стане державна мисль.

4. Присяга

Тупости скривлені маски,Нахабний і підлий сміх,Напевне, браття, не раз виДесь збоку почули їх?

І я тепер, як відходжуВід виразних, вас, до мли,Бачу ці злобні сторо́жі,Що є, що завжди були.

Що на кров і дух голодні,Що зв'яже, виссе, затче, —А тоді пальці холодніЛяжуть на ваше плече:

То По́сестра прийде біла,Що Найласкавіший дав,Як хвилювання кадила,Як найважніша з правд.

Тим часом хай вища присягаВід мислі про неї спиня, —Незаспокоєна спрагаПізнать джерело вогня,

Спалитися в безупиннімЖиттю, що в іскрах пливе,В неопалимій купині,Що родить вічно нове.