Тінь і Хлопчик

Раз на лужку проворний Хлопчик грався,Побачив Тінь свою і засміявся;"От зараз,— каже,— я її вловлю,На шапку наступлю,Незчується і не вгадає…"І, як метелик, Хлопчик полетів,А Тінь попереду, неначе утікає,Щоб не вловив.Женеться Хлопчик дужче, прудче,А Тінь ще лучче,-Ніяк не дожене,Бо, сказано, мале — дурне.Біг Хлопчик, біг, удовольнився,Далеко бігти не схотів,І верть назад — як м’ячик покотився,Задихався, почервонів.Неначе пташка в клітці, б’єтьсяМаленьке серденько його…Коли глядить — а Тінь за ним женеться,Мов ловить дратуна свого.Знов Хлопчикові закортіло."Ні,— каже він,— мене не доженеш!От я вернусь, на тебе кинусь сміло,Тоді вже не втечеш!"Плиг… плиг… і знов повітрилась робота,Дуріє молода охота,Ганяв, ганяв, —І не піймав;Розсердивсь він на ту дурницюІ покотився на травицю,Оддихать трошки, переждать.Тим часом сонечко за хмарку закотилось,І Хлопчикові знов побігать захотілось,І знов він став шукать,Усюди розглядать,Туди-сюди головку повертає,Де ділась тінь — і не вгадає.

Як тая тінь, так щастя між людьми,І бачили, і знаєм ми,Біжить воно за тим, хто не шукає,А той, хто хоче, не піймає.