Лев та Вовк

Лев уминав за сніданням ягня.Побіля його в'їдливе щеняВертиться та й вертиться, —Все моститься, щоб поживиться.От, якось-то й одважилось вхопитьШматок мнясця, щоб не кортіло,Лев бачить, що́ воно зробило,Та змилосердився — мовчить; Бо у щенятиЯкого розуму питати?…Побачив Вовк (він недалечко був)Та й дума: „Лев мабуть дурненький,Або-ж на старість силу збув,Що став такий плохенький;Коли щеня не задавив —Мене не займе й поготів!“От квапить лапу до мнясива…Як скочить Лев — аж диба стала грива…На Вовка бідного насів — Давив його, крутив…Та й каже: „Це тобі за теє,Щоб не дививсь ти на щеня,Бо не що-дня бува бридня;Воно дурне ще, молодеє,А ти вже, Вовче, не щеня!“