Снігур та Синичка

Снігур, в гаю гуляючи, Синичку кохавІ, скачучи на дубочку, Любенько співав:Биструшечко, вертушечко, Синичко моя!Чом не скачеш ти до ме́не, Як до те́бе я?“Усміхнулася Синичка І хвостиком верть:„Нагадав хтось тобі лихо, Як тій козі смерть!…Нам з тобою, Снігурику, Під снігом не жить, —Буде мене в чужім краї Ясне сонце гріть“.Минулося теє літо, Настигла зіма!Сидить Снігур на дубочку, Синички нема.В гаю вітер повіває І снігом снує;Снігур сидить на дубочку І плете своє:„Биструшечко, вертушечко, Синичко моя!Чи згадуєш ти про ме́не, Як про те́бе я?“Підморгують вражі Галки: „От-так, перетак!Розійшлося коханнячко:

Та — в ріпу, той — в мак“..Обізвалась у ліщині Стара́я сова:„А що́-ж, каже, на сім світі Усяке бува“.

Довелося й мені бачить: Не в однім дворіОттакії точнісенько Сидять снігурі.