Гава й Лисиця

Літаючи по дво́рах Гава Шматок ковбаски добула;Хоч кажуть, що вона дурна роззява,А до крадіжки здатняя була.

От узяла та й полетіла, Щоб недалечко, у ярку,На самоті поснідать до смаку:Усе було, ще ковбаси не їла.

„Спасибі, думає, розумним голова́м, Що в світі потрудились, Усячину робить навчились,По-між людьми, як кажуть добре й нам: Що-небудь можна роздобути“. Не вспіла Гава носом ткнути, Аж і Лисичка тут стоїть І жалібно квилить:„Голубко-кумонько! тебе я ждала, ждала, Аж плакала, як виглядала, Щоб голосочок твій почуть,Хоч на хвилиночку про горенько забуть… Ти може, серденько, того й не знаєшь, Як гарно, любо як співаєш — І соловейко так не втне… Розваж хоч трошечки мене!“ Прийшлось роззявитись дурному горлу: „Кра! кра!“ а ковбаса до долу, Лисичка хап — і у кущі мерщій, — Оддячила кумі своїй! Прокракала роззява, огляділась — Чорт-ма куми і снідання нема… „А щоб ти, каже, подавилась, Лукавая кума!“ Прилащиться підлиза хоч до ко́го: Солодкії слова Приманюють великого й малого, — То вже така дурниця світова; Про це розумні знають люде, Та що́-ж ви будете робить, — Хто маже — не скрипить, — Так мабудь і до-віку буде.