Шелестуни

В одній долині, під горою,Високий явір зеленів;Край берега над чистою водоюШирокі віття розпустив;Листочки з вітриком, жартуючи, шептались:— Ану, голубчику, ще, ще дихни!— Бач, братику, які ми повдавалисьВеселії Шелестуни!Якби не ми з тобою шелестіли,То хто б долину звеселявІ з ким би ти тут, вітрику наш милий,Гуляючи, любенько жартував?Що б тут було без нас? Краса якая?Бур'ян та осока;Була б долинонька неначе пустка тая,А подивись, тепер вона яка!До нас зозуленька у гості прилітаєІ весело кує, як в тихому кутку;Вівчарик на сопілку граєПід явором, у холодку;Співає соловей, неначе у садочку,А серед ночі, в тихий час,Тут мавочки гуляють у таночкуІ ясний місяць дивиться на нас.— Коли б не ми, то й ви б не шелестіли,-Коріння загули із-під трави,-Коли б ми вам не піддавали сили,То не бриніли б ви...— Чого сюди Корінням озиваться? —Зашамотіли Листя угорі.-Ви що, а ми он що! До нас вам не рівняться,Лежали б мовчки у своїй норі...— Тіпун вам на язик! Раденькі, що дурненькі! —Коріння знов озвалися до них.-І ви самі, і ваші витребеньки —Розумному на сміх;Не розуміючи, лепечете, як діти;Гріх зневажати нас!Хоч у землі судилося нам жити,А все-таки ми дбаємо про вас.Не красувався б тут і явір сей високий,Сказати в добрий час,Такий рясний, хороший та широкий:І силу, і красу він має через нас.Минеться літечко, тоді по божій воліМи заснемо до другої весни,І ви пожовкнете, лежатимете долі,Дурненькії Шелестуни.І після вас другії листя будуть,Цвістиме все, як і тепер цвіло,Зозуля, соловей і вітрик вас забудуть,Неначе вас і не було...

І між людьми такі ж бувають,Як і на яворі, Шелестуни;Нехай же баєчку вониНа вус собі мотають.