Щука й Кіт

Один мордатий Кіт до Щуки учащав; Пройдисвітка зубата знала, Чого хвостатий кум бажав: До берега частенько припливала І щиро кумонька свого Карасиками шановала, А Кіт і не цуравсь цього,Бо жирная мишва вже при'їдаться стала. Раз каже Щука так йому; „Возьми мене мишей ловити“. Дивуючись, кум глянув на куму Та й засміявсь: „надумалась дуріти! Не навтішаєшся таким добром: Карась і сам у рот тобі ускочить,А хитрая мишва так іноді морочить, Що треба буть мудрованим котом,

Щоб висидіть неначе неживому І оком не моргнуть;Буває, що всю ніч стрибаєш по-дурномуІ ні однісінькій не вдасться вяз звернуть“. А Щука на своє хилила: „Ет, вигадки! велике діло миш; На-що ярші — і тих нераз ловила… Піду-бо я! хоч раз мене потіш“. Ніхто не бачив, тілько зо́рі, Як ласий кум і шустрая кума Через садок попхались крадькома́ І зачинились у коморі. Кіт на полицю за́раз-же стрибнув, Бо там давненько був, А Щука — у куточку Сховалася за бочку.От перед світом Кіт довідаться біжить — Аж Щука без хвоста лежить: Прокляті пацюки одгризли. „Бач, серденько, в яку біду ми влізли! Хвоста й нема… Ніхто не винен — ти сама“, Мурличе Кіт: „це справді штука! Ну, що́-ж його тепер робить!“— „Голубчику, ратуй!“ тут простогнала Щука: „На світі дай мені пожить… У став мерщій пусти мене, мій друже, До світа тут не доживу… Хоч і нема хвоста — байдуже, Як-небудь попливу“. Побачив Кіт, що діло препогане,Що може і йому вона в пригоді стане, —

Узяв куму на спину примостив, Поніс до ставу та й пустив.Пішла між рибами про неї всюди слава; Сміються всі, карасики найбільш: „Догралася! тепер мовчи та диш, Безхвостая проява!“

 На світі живучи, до-віку вчись; Що́ наробила з'дуру Щука — Це всякому наука: Чого не тямиш — не берись.