Білочка

Пухнату Білочку до се́бе Лев приняв, — На ві-що й як — того ніхто не знав,Бо не довідались сороки-цокотухи; Вони-б усюди бре́хні рознесли, Зробили-б бугая із мухи:„І так, і перетак, ми бачили, ми чули“… Дознався я, що Білочка служила, Нічого не робила;Було їй сказано: ніку́ди не втікать І панову хандру потроху розважать. Марудна служба, що́ й казати: Аж жижки трусяться скакати, А тут сиди, очицями моргай. Наш вік біжить, не скажеш: потривай. І Білочка свого діждала — Старенька і беззуба стала; Пора прийшла —

І службу відбула.За те чумацький віз оріхів наділили; Хоч слово панове справдили, — Аж любо глянути: оріх в оріх,Цілісінькую-б зіму, дякуючи, їсти, — Та тілько що́-ж? дивись на них: Дали тоді, як нічим гризти.

 Є приказка весела: їж, Коли роток ще свіж, А то, як прийде час, зовяне, Тоді ніщо вже не загляне.