Сфінкс

Колись давно під сонцем полудневимсеред мовчазної розлогої пустинїі роспачливо мертвого просторув душі раба, що зріс в тяжкій неволї,вродилась мрія і запануваланад ним, своїм творцем, потужно й міцно,мицнїйш від влади сильних фараонів.І наказала мрія взяти каміньз гарячих скель лїбійської пустинїі з нього витесать дивну подобуна вічну загадку вікам потомним.

І став тесати раб гарячий каміньі все було палким в годину творчу,і небо, і земля, і камінь, і різець,і серце майстра; мов гарячий присоклетїли з під різця уламки дрібніі згодом на розпеченім піскуз'явив ся твір, немов жива потвора;лїниве тїло лева простягло ся,мов спекою пригнїчене в полудне,та загадкова людська головаздіймалась гордо і дивилась простокамінним поглядом поперед себе.А на устах був усьміх зловорожий.Той погляд і той усьміх був страшнїйшийанїж убійче сонце у пустинї.

І та потвора стала в людях богом,їй будували ся просторі храмиз важкими колонадами; а барки,убрані лотосом, несли їй жертви;лєґенди почали складать про неї,закрашені у густу барву крови;сьпівали їй свої піснї поети,а вчені будували пірамідиз книжок, що мали загадку вгадатиочей таємних і ворожих уст.Там списані були усї іменнятої потвори: Сонце, Правда, Доля,Життя, Кохання і багато иньших,та краще всїх пристало слово: Сфінксвоно таємне, як сама потвора.