Селяни

Село, село… З піснею і прокльонами,І тяжкоплинним ревом волів;Ніякими законами, ніякими леґіонамиЩе ніхто села не подолів:

Вони вірять твердо, як погани,У Владу, що є престол і слава,Справедливість, що карає криваво,Лють пожеж, напади татарів,У тяжкі ґрадові хмари.

Довкола їх сонця́ і зро́сти тисячі симфоній,Довкола них історії тривога, —Вони ж не бачуть то́го,Обходячи свої обори, лічучи свої патлаті коні…

Їхні пісні сентиментальні, тягучі —То лиш покривало душ, що є міцні і дужі,Що готові в холодному байдужжіЗа одне слово вбити, скинути з кручі.

Коли ж надійде день Страшного СудуІ велику огняну стіну утворять херувими,І архангели, трублячи в труби, —Встануть селяни, як тучі, і заповнять рівнини,І промовить кожен із дивним спокоєм:

— Господи, був я і злодієм, і героєм, —Я ж бо ріжним голосам вне́млю, —Але дав Ти мені, Боже, землю,То не пустив я нікого,І не віддав нікомуАж до блиску і громуСтрашного Суду Твойого!