Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19

Восплач, пророче, сине божий,І о князях, і о вельможах,І о царях оттих! І рци:На-що та сука, ваша мати,Зо львами кліщилась, щенята?І добувала вас лихих,І множила ваш род проклятий?А потім з вас, щенят зубатих,Зробились львичища. Людий,Незлобних праведних дітий,Жрете, скажені!... Мов шулікаХватає в буряні курча,Клює і рве його. А люде, —Хоч бачать люде, та мовчать.

Ото-ж львиня те — дике, люте!Підстерегли його, взяли́,Та, заковавши добре в пута,В Єгипет люде одвелиНа ка́торгу. А мати... матиСпустила друге бісноватеСвоє скаженеє звіря, —Та вже такого сподаря,Що гради й весі пожирало,Земля тряслася, трепеталаОд реву львичища того́.Окули люде і цього,Заперли в ще́лепи удила,І в Вавилоні посадилиВ тюрму глибоку, щоб не чутьБуло́ на світі того рикуСамодержавного владики,Царя неситого... Минуть, —Уже по-трохи і минають,Дні беззаконія і зла.А львичища того́ не знають, —Ростуть собі, як та лозаУ темнім лузі, уповаютьНа корінь свій, уже гнилий,Уже червивий, і малий,І худосильний. Вітер з поляДихне, погне і полама́.І ваша злая своєволяСама скупається, самаВ своїй же крові. Плач великий,Во-місто львичищого рика,Почують люди, і той плач —Нікчемний, довгий і поганий —Межи людьми во притчу стане,Самодержавний оттой плач.