Огонь і Гай

Під Гаєм хтось Огонь покинув,-Чи подорожній там, чи косарі були,Чи, може, вівчарі картопельку пекли —Вітрець моторненький прилинувІ потихеньку роздував.Розжеврівся Огонь, аж іскри кидать став…— Ой Гаю! Гаю зелененький! —Промовив він, пускаючи димок.-Чи бачиш ти, який я вдавсь тепленький?В холодний час нагрів би ввесь Гайок…Мене покинули, мою забули службу;Коли б Вітрець не був, то, може б, я погас.Скажу тобі під сей веселий час:Чому б з тобою нам не поєднати дружбу?Всю нічку я б тобі світивІ видненько б було, хто б не ходив:Чи звір який у гущині сховався,Чи злодій уночі з сокирою підкрався;І знали б нас як двох братів,І я б горів, і ти б шумів,Не турбувало б нас ніяке лихо враже.Чи правду я кажу — нехай Вітрець нам скаже!— Авжеж, що так! — піддакнув їм Вітрець,Усюди вдатний молодець.Не довго думав Гай, на брехні спокусився,Не знаючи того, який Огонь дружок.Вітрець їм зараз прислужився:Мерщій поніс Огонь в ГайокІ на суху поклав полянку.Світив Огонь всю нічку, аж до ранку.Попереду він за сушню узявсьІ потихеньку став тріщати,А як Вітрець-підлиза розгулявсь,Тоді вже всюди став палатиІ братика свого не пожалів:І обпалив його, і обсмалив.Пропав Гайок, аж жаль було глядіти,-Мов чорная мара стоїть;Вже більш йому не зеленітиІ краю рідного не веселить.

Молодіж любая, надія наша, квіти!Пригадуйте частіш ви баєчку мою;Цурайтеся брехні і бійтеся дружитиЗ таким приятелем, як той Огонь в Гаю.