Ненависть

1

Ми — каміння важке́ в Божій долоніВисимо в повітріБезсонніНад вами, що підступні, хитрі…Над плетивом убивства, крадіжки, обмануМи, — що чуємо кожний крик, як рану, —Як каміння гнівне в Божій долоні,Висимо над вамиБезсонні.

2

Ворог, що тя́жкий, як бик, що понурий, приземний,

Наглою владою впитий над краєм, що все ж є таємний,

Точиться й топче, і дихає шорстко і хоче буть

Жахом, Прокляттям, буть Божіїм лихом, —

А тонкі стріли впиваються в нього у мясо

вороже, зірвавшись — нежданно і тихо.

3

Чавун ненависти у формах утвердиться…

Із сел кремезних вийдуть, вибухнуть із містНагороїжені, німовні, повні помстиРяди, фаланґи збиті, шерсть при шерсти в стиску,Повстали враз — мов з помаху руки —Не тисячі, а армії, мільйони, —Залізні вовки.

Несамовиті йдуть вони туди, де земліТримає в кіхтях Кремль,Драконе Росії, твої минули роки, —Розпусне тіло рвуть огненноокіНезворушимі,Невмолимі,Як Меч і Хрест!

4

Ми знак життя, що вільне і щасливе,з фанфарами пройде по Україні,гнучкий, як лезо шпади неламливе,брат мудрости, з жонами ґречний, в бою звинний,предобрий будівничий, знаючий сусідів,неутомимий покровитель творчих воль —сам Іоанн Мазепа.