Перекотиполе

Котилося через полеПерекотиполе —Довідаться щастя й горяКрай Чорного моря.Розходилися поляне,Аж серденько в’яне:Одні на сміх піднімають,Другі дорікають.— Тю-тю, дурний, розігнався!Будяк обізвався.-Чого тебе вража силаОтут розносила! —А Півники-самохвалиІ собі пристали,Як горохом обсипають,Сміються, гукають:— А куди, джигуне милий,Наш орле безкрилий,Несе тебе дурна воляІз нашого поля? —Полин гіркий дорікає,Сміху добавляє:— Буде пити меди й винаУ вражого сина.-І Сон-трава не проспала,Словечко сказала:— Він з дурною головоюНе має покою.-Одна тільки не судилаФіалочка мила,Козаченька привітала,В поход виряджала:— Добудь слави, нагуляйся,До мене вертайся,Я сплету тобі віночок,Поведу в таночок.-Мовчаливий Ковиль-свідокСказав напослідок:— Ось покинь ти, пане-брате,Стрибання прокляте!Славні бубни за горами…Живи ти між нами,Бо незчуєшся, не вглянеш —В болоті застрянеш,А в болоті — з ким там жити?Не зілля, не квіти.Не червоная калина,А погана тина.-Перекотиполе чуєІ далі мандрує,Ні на кого не вважає,Усім одмовляє:— Не хочу я тут сидіти,Між вами марніти,Не такую треба долюПерекотиполю.Поборюся з дужим морем,Позмагаюсь з горемІ покочу скрізь по полюВеселую долю.-Прикотилась сміла воляДо чужого поля:Кругом море розляглосяІ з небом злилося…Де на світі тая сила,Щоб змагаться сміла?— Що ж то буде? — Страх озвавсяІ в лози сховався.Не так снилось, не так ждалось,Як на лихо склалось:Розсердилось горде море,Накинулось горе.Одно хвилі-гори котить,Об берег колотить,Друге шкодить, зневажаєІ жалю не знає.Море кинуло в долину,Мов тую пір’їну,Горе вітром ізсушило,Піском придавило.Підманила, обманилаНадієчка мила,Посміялась чужа доляЗ Перекотиполя.Лежить воно, гірко плаче,Чорний Ворон кряче:— Рятуй своє, рідна доле,Перекотиполе!

Козаченьки молодії,Орли золотії!До вас байку докотилаПорадонька мила,Щоб і ви не забували,Як діди казали:Не жалкуй на тую долю,А на дурну волю!