Лев і Комар

Десь там, не в нашій стороні,Під височенною горою,Серед діброви в гущиніВечірньою добою,Поївши добре, Лев лежавІ гордовито поглядав.Здоровий сам, кудлата грива,На пиці широченний ніс,-Не тільки миша полохлива,Злякався б навіть і сам біс.Близенько на вербі Комарики дрімали,Тихенько нічки дожидали.Один Комарик молодийРозхвастався перед старими:— Он,— каже,— як розтягся біс рудий!Господарює над дурними,Бо нікому його провчить…От я ні кришки не боюся,Аж сміх бере, як подивлюся,Що перед ним усяка твар тремтить.-На се озвавсь Комар старенький:— Гай-гай! Раденький, що дурненький!Дурне й базікання твоє;Лев — сила, пан на всю діброву,Захоче — і хвостом уб’єНе тільки комара — корову.-Комарик молодий своє дзинчить:— Мене не настрашить,Нехай хоч як хвостом молотить;Нехай він сім корів покотить,А я от зараз полечу,Дам йому лиха до плачу.-Комарик молодий спустивсяІ дратувати заходився.Лев головою покрутив;Комар йому на лобі сів,Лев лапою тернув по пиці,Бо вже були такі дурниці;Комар круть-верть — на ніс присів,-Лев клацнув, не вловив;Комар ще гірше умудривсяІ в усі опинився.Схопився Лев, хвостом крутнув,На всю діброву кашлянув,Аж галки крику наробили,У лозах десь вовки завилиІ пугач пугать став;Повитріщались з ляку сови,І бідний зайчик драла давАж на кінець діброви,-А в’їдливий Комар своє робив.Лев і стрибав, і по траві качався,І у кущі ховався,Із сили вибивсь, аж упрів,Не знав, що діяти з собою…Комар сховався, Лев упавІ довго, лежачи, стогнав,Неначе воював з великою бідою.А на вербі сміються угоріЛедачі Комарі.— Ну, молодець! — гукнув Комар старенький,-Утяв! Дарма що молоденький!

Химерна баєчка пригодна і для нас:Чого, подумаєш, на світі не буває!Маленьке лихо в інший часІ значним людям докучає.