Ластівка й Шуліка

Трудяща Ластівка край берега літала, Земельку мокрую збірала, Щоб хатоньку собі зліпить,Щоб де було і їй і діткам жить, Тихеньку долю веселити І Бога і людей хвалити. Сидів Шуліка на вербі І так до неї обізвався: „Дивуюсь я тобі, — Нераз я придивлявся,Усе ти між людьми і не боїшся їх, Пройдисвітів таких,Не тілько що під стріхою співаєш, Ще й у вікно літаєш… От хоч і я — не в тебе вдавсь, Шулікою на світі звуся, А лиха від людей набравсь,

І зло бере, а все-таки боюся: Досадно стане хоч кому: Тобі привіт, мені біда велика“. А та йому: „Я — Ластівка, а ти — Шуліка; Я людям не чинила зла, Де не була, А ти подумай пане-брате, Яке життя твоє завзяте:Весь вік курчат і пташечок хапав, Ні ласки ні жалю не знав“.

 Давно-давно мовляють люде:Що добренько роби, то й добре буде.