Квіти

У гарному будинку на вікніБриніли Квіти у макітрі;Тихесенько вони гойдалися на вітрі,Радіючи весні.На другому вікні стояли інші Квіти:З паперу зроблені і шовком перевиті,На дротяних стебельцях, наче мак,-Хто йде, дивується усяк...Чого тепер не роблять люде!Без коней їздять,— ще колисьІ не такеє диво буде:От-от — дивись —На місяць злізуть пануватиІ там почнутьПо-своєму порядкувати,Ще й земство заведуть...А покіль що — повернем річ на Квіти.День парний був; у холодку спочитиХовавсь усяк.От справжні Квіти кажуть так:— Ой Вітрику, наш милий друже!Навій нам дощику мерщій,Бо душно стало дужеСкрізь по землі сухій.-А тії, шовком вбрані Квіти,Сміються з них:— Кому-кому — ще й вам годити,-Не бачили дурних!Навій їм дощику із неба...Нащо він здавсь, коли його не треба?Поналива води —Хоч не ходи.Не слід їм. Вітре, догоджати,Бо що вони за Квіти, треба знати?Ще тиждень поцвітуть,А потім і посхнуть.Ось ми не простою красою —Сам бачиш ти —І літом і зимоюУміємо цвісти...-А вітер віє, повіває...Вже близько хмара... дощик накрапає.І зразу зашумів —Долину звеселив...А тії Квіти, шовком вбрані"Попадали, неначе п'яні,-Пропала чвань!Тепер — куди не глянь —Скрізь по двору їх вітер носить.

Розумному, як кажуть, досить.