Коник-стрибунець

У степу, в траві пахучій,Коник, вдатний молодець,І веселий, і співучий,І проворний стрибунець,Чи в пшениченьку, чи в жито,

До-схочу роскошувавІ цілісінькеє літо,Не вгаваючи співав;Розгулявся на всі бо́ки,Все байдуже, все дарма…Коли гульк — аж в степ широкийСуне злючая зіма.Коник плаче, серце мліє:Кинувсь він до Муравя:„Дядьку, он зіма біліє!От тепер-же згину я!Чуєш — в лісі ворон кряче,Вітри буйнії гудуть?Поратуй, порадь, земляче,Як це лихо перебуть!“— „Опізнився, небораче“,Одказав земляк йому:„Хто кохав життя ледаче —Непереливки тому“.— „Як же в світі не радіти?Все кругом тебе цвіте“,Каже Коник: „пташки, квіти,Любе літечко на те;Скочиш на траву шовкову —Все співав-би та співав…“На таку веселу мовуМуравей йому сказав:„Проспівав ти літо Боже, —Вдача вже твоя така, —А тепер танцюй, небоже,На морозі гопака!