Коли почуєш, як в тиші нічній…

Коли почуєш як в тиші нічнійЗелізним шляхом стугонять вагони,А в них гуде, шумить, пищить мов рій,Дитячий плач, жіночі скорбні стони,Важке зітхане і гіркий проклін,Тужливий спів, дівочії дісканти,То не питай: Сей пойізд — відки він?Кого везе? Куди? Кому в здогін?Се емігранти.

Коли побачиш на перроні десьЛюдей мов оселедців тих набито,Жінок худих, блідих, аж серце рвесь,Зівялих, мов побите градом жито,Мужчин понурих і дітей дрібнихІ купою брудні, старії фантиНавалені під ними і при них,На лицях слід терпінь, надій марних —Се емігранти.

Коли побачиш як отих людейДержать і лають і в реєстри пишуть,Як матері у виходках дітейЗацитькують, годують і колишуть,Як йіх жандарми штовхають від нас,Аж пойізд відійде, — тоді припадок!Весь люд на шини кидаєть ся враз:„Бери нас, або перейідь по нас!“ —Се в нас порядок.