Вірш
Лист до Стефанії

Лист до Стефанії

Іван Франко · 1898

Вельможна мамо, найяснійша пані!Поклін тобі шлемо, твоі піддані

Олекса Хмиз, Яць Хрущ і Чапля й Ружа, —Шлемо тобі привіт від твого мужа.

Коли тобі плетуть, що він умер, —Не вір, матусю! Він здоров тепер.

Живий здоров, як рибка у водиці, —Се посвідчать і наші молодиці.

Най Бог його за се благословить,Що не цуравсь до бідних загостить.

У Хмиза в хаті днів прожив зо двадцять.„Шандарів — мовив — мушу пильнувать ся.

„Ще рік міні блукати по землі,Бо завзялись на мене сили злі.

„Як рік мине, тоді підійму бучу,Всій кривді і неправді шию скручу.

„Потішу всіх, хто гнув ся і терпів,А особливо вірних Русинів.

„Із сего краю, що є край дідівський,Жебрацький і шляхецький і жидівський,

„Я виведу свій вірний люд у крайЗаморський, де є справді хлопський рай.

„В Бразилії царем я хлопським стану,Там жиду доступу не дам ні пану.

„Се край богатий, оком не зуймеш,Ніхто ще там ланцом не міряв меж.

„Плідних земель безмірні там простори,Буйні пасовиска, лісисті гори.

„У горах повно звірів, диких кіз;Один там буйвол тягне з сіном віз.

„В лісах малпи — от звір несамовитий!Що бачить, сам хапаєть ся робити.

„Освоюєсь. привчаєть ся сей звірВрубати дров, позамітати двір.

„Там слуг нема з хрещеного народа, —Освоіш пять шість малп і є вигода.“

От так він нам балакав дни цілі,Аж всі ми плакали, старі й малі.

А далі мовив: „Час міні в дорогу,Іду і віддаю вас Пану Богу.

„Я по Галичині вже ходжу рік,Тепер піду ще на угорський бік.

„Передягніть, брати, мене по свому;Що я тут був, не говоріть нікому!

„Жандарам особливо і попамНе зраджуйтесь, бо буде лихо вам.

„І ждіть! Як буде поле знов зелене,З весною вам листи прийдуть від мене.

„Тоді грунти, хати і весь свій крамЗбувайте! Я вам не такі там дам.

„А щоб мій лист від разу ни пізналиІ ошуканцям в руки не попали,

„Так ось вам знак — та тілько се секрет:На листі буде підпис: Джерголет!“

По відході єго ми всю громадуСпросили на таємную нараду:

Прирадили по довгій боротьбіСей лист, о пані, написать тобі,

Про него звістку радісну подати,Щоб з нами й ти втішала ся як мати.

Сим кінчимо. Дай Бог тобі прожить,А нам тобі в Бразилії служить!

Видання 1898 року

Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.

— / 10

Про цей вірш тут ще нічого немає