Два панки йдуть попри них…

Іван Франко · 1896

VII Ранній модернізм

Два панки йдуть по при них.На дітей блідих громадку,На жінок отих марнихКождий глипнув по порядку.

Відвернувсь один панокІ зітхає: „От бідацтво!“Другий же за ним крок в крокПокликає: „То лайдацтво!“

„Що лайдацтво?“ — „Весь сей люд!Рідний край на пшик міняє.“„Ні — відмовив перший — тутВинен той, хто йіх спиняє.“

„Не спинять йіх? Всі підутьДесь за синє море з дуру.“„Як жеж йім не йти, як тутВсі до спілки дрем з них шкуру.“

Розлучила нас юрба,Та довгенько ще цікавіСперечались ті оба,Де „лайдацтво“ є в сій справі?

Видання 1898 року

Текст за виданням: Мій Ізмарагд, Львів: З друкарні пар. Ст. Манецкого і Спілки; накладом товариства «Академічна Громада», 1898. Твір у суспільному надбанні. Джерело — Вікісховище.