Кіт і Баба

У одному селі булаВесела Баба Шелестиха.— Аби я добренько жила,А більш копи не буде лиха! —Шуткуючи було і скаже, і моргне.-Дивіться на мене!Всім весело, як Шелестиха скаче,-Не треба нам того, хто плаче,Сльозами коровай не бгать…-Весела Баба, що казать!Раз на святках пішла куму провідать,Погостювать і пообідать,В беседі серце звеселить,Дулівочки попить,А на потухуВаренуху.Оставсь у хаті Кіт хазяйнувать,Щоб мишам волі не давать;Сидів він цілий день під лавою даремно,Аж покіль стало темно,А бісова мишва ніде не шелестить;Розсердивсь на таку дурницю,Нюхнув угору — щось пахтить;Він скочив на полицюІ з миски ковбасу під припічок поніс;"Жди тих мишей,— подумав,— хай їм біс!Се, певно, корисніше буде,Недаром же смакують люде…"Аж двері рип у хату із сіней,-Вернулась Баба із гостей;Як глянула — аж здивувалась,Не думала, не сподівалась,Щоб збожеволів Кіт,-Хіба пристріт!Швиденько свічку засвітила,Сама на лаві сіла;Під припічком мурло сидить,А Баба головою хить та хитьІ ну хазяїна журити:— Так от як ти почав робити!За те, що жив в теплі, в добрі…Гай-гай! Сміятимуться кури,Кричатимуть в дворі:Ледащо Кіт, злодюга мурий,Знущається над бабиним добром…Його із хати помелом!.-А Кіт ковбаску уминає,Неначе й не до його річ.Бабуся знов: — І сорому немає!Ковбаски захотів… який панич…Се не панич, се чортова нахаба,Се капость, се розор, а не користь…-Дудукає п’яненька Баба,А мурий їсть собі та їсть.Що ж помоглось від бабиної казки?Занапастив кільце ковбаски,До половини, може, з’їв,А то порвав і розкришив.

До прикладу я хочу так сказати:Де треба настрашить, там нічого в кутку,Як кажуть, прясти на тонкуІ теревені розпускати.