Камінь та Черв'як

— Дивись ти, як хвинтить зачав!Неначе й справді пишна птиця! —Так Камінь, лежачи в пшениці,На дощик верещав.-А глянь, іще й радіють люде;Запевно, всі вони дурні,-Аж чудно далебі мені!Ну що їм від того прибуде,Як дощ поналива води?Хоч опісля вже й не ходи:І росяно, і кально; скрізь калюжі,-Погано, та ще й дуже.Та що вже будемо робить,Самому всіх не перевчить.Я тутечки лежу відколи?Звичайно, мов мене й нема;Де не покинуть — все дарма,А й слова доброго не чув собі ніколи,-Бодай їм дихать так!— Мовчи лиш, дурню, не базікай,-Тут став казать йому Черв’як.-Сей дощик — радість всім велика.Земля посхла була — от він її змочив;Травицю трохи підживив;Пашня зовсім була пов’яла,Мов тая в’яла риба стала,-Він їй головоньку підняв,А добрим людям щастя дав…А з тебе що? Лежиш, ледащо!Такії лежні людям нащо?Лежи ж, коли лежати звик,Та не базікай, дурню, дуже.

Буває, інший чоловікВсе приндиться, що довго служе;А що в йому?Те, що й у Камені тому.