Хазяїн та Шкапа

Хазяїн сіяв овесець;Була у його нивка невелика.От бачить Шкапа та й базіка:"І на який се він кінецьОвес у полі розсипає?Мабуть, і сам гаразд не знає…А я чувала, та й не раз,Як про людей гукають всюди,Що люди розумніші нас…Кий чортів батько — брешуть люди!Який тут розум — землю ритьТа розкидать пашню без діла?Неначе нікуди подіть…Стрижчаті б дав, то й я б поїла;А хоч індикам, хоч качкам,-Усе б було видніше нам,Що робить він хоч трохи гарноІ що пашні не втратить марно…Або нехай би й заховав —Сказали б, що скупенький став…А то — що зробить — все дурниця,Вже аж не хочеться дивиться!"Минуло літо, після жнивОвес Хазяїн змолотивІ Шкапу ту, що вередує,Він і шанує, і годує.

Так інший здуру неборакНад божим ділом вередує:"І се не так, і те не так,Чого се сонце дуже грієАбо не відтіль вітер віє…"Головонька його дурнаТого й не зна,Що бог нас лучче розуміє.